МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА ХАРКІВЩИНИ

Мета :

- познайомити учнів із мистецькою спадщиною Харківщини, розмаїттям шедеврыв рідного краю ; познайомити з архітектурною та історичною спадщиною Слобожанщини; виховувати естетичні смаки, почуття прекрасного, любов до рідного краю і гордість за талановитих митців Харківщини, виховувати самодостаню особистість, здатну аналізувати, твори та висловлювати своє ставлення до мистецьких надбань рідного краю.

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Шарівський» (палацово-парковий комплекс «Шарівка», пам'ятка культурної спадщини національного значення) розташований у селищі міського типуШарівка Богодухівського району Харківської області.

Створення парку тісно пов'язане з історією селища, заснованого в 1700 р. осавулом Охтирського полку М. О. Шарієм, від імені якого походить назва. Парк розбито на схилах великої балки, що прилягає до русла ріки Мерчик, на основі природного лісу та фруктових садів.

Комплекс парадних будівель займає підвищену ділянку у північній частині садиби. Зі східного боку розміщені службові двори — кінний, скотний, гараж, електростанція, оранжерея. Парк охоплює палацову частину з півночі, сходу і півдня.

Основне місце у ансамблі належить палацу, орієнтованому головним фасадом на південь. До нього примикає регулярний терасний сад, зв'язаний з парковими алеями і доріжками. Всі господарчі будівлі, парадні ворота, будинок садівника, другі ворота садиби — мають єдине архітектурне рішення.

Склад живої паркової колекції різноманітний — близько 200 видів дерев і кущів, 150 з яких є рідкісними екзотичними породами. У прилягаючому лісі водяться лосі, дикі кабани, кози.

Композиційним центром парку є збудований на високому пагорбі двоповерховий замок-палац, який має 26 кімнат і три зали. Зовнішня будова та інтер'єри, стилізовані під готику, колись відзначилися розкішшю і частково збереглися до нашого часу: кахлеві печі, настінний живопис і ажурне ліплення, темні дубові панелі, дерев'яні парадні сходи.

Цей палац належить до найстаріших пам'яток палацово-паркової архітектури України.

Па́рк-па́м'ятка садо́во-па́ркового мисте́цтва загальнодержа́вного зна́чення «Ната́ліївський»(Ната́ліївський па́рк) — палацово-парковий комплекс XIX століття, що знаходиться в селищі ВолодимирівкаКраснокутського району Харківської області, за 18 км від залізничної станції Гути. Також відомий як заміськасадиба «Наталіївка» (Наталівка).
Парк розділений на дві частини — верхню і нижню. Верхня знаходиться на правому березі річки Мерчика і складається з дубового і соснового гаїв. Нижня розташована в гирлі річки.

Садиба заснована у 1884 році поміщиком і цукрозаводчиком Павлом Івановичем Харитоненком, та названий на честь його молодшої дочки Наталії, княжни Горчакової.

Після Жовтневої революції націоналізований комплекс був перетворений у спеціалізований протитуберкульозний санаторій.

Палац і оточуючий ландшафт площею 50 га є цінною пам'яткою палацово-паркового мистецтва кінця XIX —початку XX ст. Парк налічує близько 100 видів та форм дерев і кущів.

У 1920 році в колишньому господарстві Павла Харитоненка був створений радгосп «Наталіївка», а на його землях в селі Мурафа у 1923 році — сільськогосподарська артіль ім. Манільського.

У 1924 році Наталіївський маєток був переданий раді профспілок. В ньому розмістився Володимирівський протитуберкульозний санаторій. А в церквіСпаса з 1920 року функціонував музей давньоруського мистецтва. Розписи церкви були повністю забілені.

Очільник радянської окупації України Григорій Іванович Петровський, побувавши в Наталіївському музеї, відзначив значущість архітектурного шедевра, зібраних там експонатів, і в книзі відвідувачів записав:

3 того часу пройшло більше півстоліття — а музей не лише не розширився, але й не зберігся. У 1934 році він був закритий, а його експонати передані в інші музеї. Багато з них було втрачено під час Німецько-радянської війни.

Церква аж до кінця 80-х років XX століття використовувалася як котельна.

Пала́цово-па́рковий ко́мплекс «Старомерча́нський» — пам'ятка культурної спадщини національного значення, що перебуває приблизно за 30 км від Харкова, в селищі міського типу Старий МерчикВалківського району Харківської області.

Садиба й парк ІІ половини XVIII ст. у смт. Старий Мерчик занесений до Списку історичних населених пунктів України. Палацово-парковий ансамбль є пам'яткою архітектури національного значення, що занесений до Державного реєстру національного культурного надбання у 1999 році^[1]. Ансамбль складається із семи об'єктів.

Крім цього, садиба у смт. Старий Мерчик має значну історичну цінність, пов'язану з іменами видатних діячів історії Слобожанщини. Ще до 1917 року в Російській імперії цей ансамбль було визнано історичною садибою.

Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди — музей, присвячений життю та творчості Григорія Сковороди, заснований в 1972 році в селі Сковородинівка Золочівського районуХарківської області. Вперше ідею створення в Пан-Іванівці (тепер Сковородинівці) музею Г. С. Сковороди висловив академікД. І. Багалій у доповіді на засіданні Наукового комітету Головпрофосвіти УСРР 10 лютого 1922 року. Проте музей відкрився лише 1972 року до 250-річчя з дня народження філософа. Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди розташований в будинку поміщиків Ковалівських, спорудженому в XVIII столітті як садовий павільон. Перші два зали музею присвячені біографії та творчості Сковороди, а третій зал — вшануванню філософа. Відкрита для відвідувачів і меморіальна кімната, де жив і помер Григорій Сковорода.

В експозиції музею видання творів Сковороди, література про нього, книги античних, середньовічних та новочасних філософів і поетів, які вивчав Сковорода, етнографічні предмети, картини й графічні роботи, пов'язані зі Сковородою. В експозиції також деякі особисті речі Сковороди. У вестибюлі музею проводяться тимчасові тематичні виставки.

Історичне значення має й прилеглий старовинний парк, планування якого з часів Сковороди практично не змінилося. У парку збереглася криниця, місце першого поховання філософа, його могила. Тут встановлено пам'ятник роботи І. П. Кавалерідзе, упорядковано скульптурну «філософську алею». Відвідувачі музею мають можливість оглянути будинок контори управляючого (на підвалинах основного будинку Ковалівських) та поміщицьку клуню.

Парк-па́м'ятка садо́во-па́ркового мисте́цтва загальнодержа́вного зна́чення «Красноку́тський» — один із найстаріших дендропарків України, історія якого налічує понад 200 років. За однією з версій, заснований у 1793 році. Розташований у мальовничій місцевості Харківської області на околиці селищаКраснокутськ в селі Основинці. Підпорядкований Краснокутській станції садівництва. Заклав парк поміщикІван Назарович Каразін, брат засновника Харківського університету.

Спочатку Краснокутський дендропарк був пам'яткою архітектури місцевого значення — охоронний № 717 Списку пам'яток, до якого був включений дендропарк, було затверджено рішенням Харківського обласного виконавчого комітету від 5 березня 1992 року (№ 61). Згодом парк отримав статус пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Зараз дослідники намагаються отримати для нього статус національного парку.

Краснокутський дендропарк вважається одним з найцікавіших зразків садово-паркової архітектури України XVIII століття.

Меморіальний дім-музей розташований в маленькому будинку часів військових поселень на колишній Нікітінській вулиці (нині – Музейна, 8), де з жовтня 1876 р. по вересень 1877 р. жив Ілля Юхимович Рєпін з сім'єю. Основна увага в експозиції меморіального музею приділяється чугуївському періоду в житті і творчості І.Ю. Рєпіна, а також тісним зв'язкам художника з Україною, які не уривалися протягом усього життя. Невеликі, але змістовні експозиції розповідають про дитячі роки майстра.

Унікальними є представлені в музеї чотири оригінали ікон, які належать пензлю великого майстра і були написані ним з 14 до 18 років. Вони дуже яскраво характеризують витоки таланту і ранню, майже невідому, творчість художника. Представлені в експозиції і більш пізні роботи Іллі Юхимовича: портрет Маріанни Верьовкіної, малюнки, офорти.

У фондах музею також наявні крім оригінальних робіт митця, роботи відомих художників рєпінського оточення, таких як В. Сєров, В. Маковський, П. Верещагін, М. Пимоненко, І. Пелевін.

Світлий одноповерховий будинок, вимощений дворик, сад, обнесений українським тином. По тину влітку в'ються декоративна квасоля і «кручений панич», в саду і під вікнами – улюблені художником різнокольорові мальви, жовто-оранжеві чорнобривці, рожеві і яскраво-червоні півонії.

Сергі́й Іва́нович Василькі́вський (* 7 (19) жовтня 1854, Ізюм — пом. 8 жовтня 1917, Харків) —український живописець, пейзажист, баталіст.

Народився 7 жовтня 1854 у мальовничому місті Ізюм Харківської губернії в сім'ї писаря. Середовище і оточення, в якому зростав майбутній художник на Слобожанщині, було особливо благодатним для формування його творчої особистості. Його дід-чумак, який походив з козацького роду, привив молодому Сергієві інтерес до української старовини, а мати — любов до народних пісень іфольклору. У 1861 батьки Сергія переїхали до Харкова, головного культурного центруСлобожанщини. Перші навички в мистецтві Васильківський одержав у Харківській гімназії від учняКарла Брюллова у Петербурзькій Академії мистецтв — Дмитра Безперчого. В роки навчання молодий митець мав змогу користуватися бібліотекою свого родича, поета Володимира Александрова, в якій були твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, що справили на нього глибоке враження.

Перед смертю він заповів Музею Слобідської України понад 1340 своїх творів та значну суму грошей, які, за його бажанням, мали піти на створення у Харкові великого національного художнього музею. Художник Васильківський залишив після себе гідний набуток для українського мистецтва — майже 3000 робіт, в останні дні життя півтори тисячі з них передав Харківському художньому музею (більшість загинула в роки Другої світової війни); зараз в музеях і приватних збірках нараховують близько 500 його творів^[2].

Зінаїда Серебрякова – українська художниця з відомої мистецької родини Лансере-Бенуа, яка більшу частину життя прожила у Франції.

Серебрякова майстер автопортретів, найвідомішим з яких є картина «За туалетним столиком», що художньо втілює світовідчуття та поетику «Срібного віку».

Через швидку славу, яку приніс їй автопортрет, Зінаїду Серебрякову називають «автором однієї картини».

Її реалістичні монументальні полотна («Лазні», «Жнива», «Беління полотна») передають красу Харківщини та випромінюють позачасові естетичні цінності.

Довгий час була маловідома в Україні у зв’язку з радянським клеймом емігрантки. У Франції відмовлялась створювати популярні на той час абстрактні картини і до кінця днів залишалась вірною своїй природній манері письма.

Слобожанський краєзнавчий музей знаходиться в центрі селища Слобожанське Кегичівського району Харківської області в старовинному будинку, зведеному на рубежі XIX-XX століть, який належав управителеві Циглерівського цукрового заводу. Навколо нього ростуть стародавні клени – залишки парку, який оточував маєток Фрейгофера. За спогадами жителів селища Чапаєве у цьому будинку зупинявся відомий композитор М.Глінка.

Загальна площа музею складає 217 квадратних метрів. Музей має 6 залів.

В першій залі представлені експонати, які розповідають про найдавнішу історію нашого краю. В ній знаходиться окраса музею – старовинний камін, оздоблений керамічною плиткою з витіюватим ліпленням, пофарбованим «під золото», а також з художнім литтям з чавуну. Цей камін нагадує кахельний камін в Катерининському палаці у м. Пушкіно під Петербургом.

Одна з експозицій знайомить відвідувачів з етнографічним матеріалом.

Окрема зала висвітлює події Великої Вітчизняної війни та роки відбудови.

В залі природи розміщені дві великі діаграми, що відображають різні пори року.

В музеї оформлена постійнодіюча виставка картин місцевого художника О.Г.Тикви.

Також можна познайомитися з виставкою, яка розповідає про жахливі сторінки історії: голодомор 1932-1933 років.

Окрема виставка присвячена визначним особистостям селища і району.
В музеї зберігається понад 3000 музейних предметів.

Історія музею

Музей засновано в 1989 році.
Спочатку це був музей на громадських засадах. Від 1996 року музей працює на правах оперативного управління.